Дві галузі приватного права: цивільне та трудове, - є історично взаємопов’язаними, адже трудове право виокремилося з системи цивільного в процесі історичної еволюції і ускладнення правовідносин, до цього перебуваючи його частиною. Дана теза підтверджується, якщо розглядати історію розвитку права, ще з часів Римської імперії, яка дала світу колосальну за значенням правову систему – римське право, правонаступником якого нині є цивільне право, яке займає центральне місце у правових системах держав світу і залишається найбільш розробленою галуззю права. На основі цивільного права переважно відбувалося і відбувається формування нових галузей правових систем. У трудовому праві, як і в праві соціального забезпечення, природоохоронному, патентному та інших використано понятійний апарат, юридичні конструкції і теорії, розроблені в цивільному праві. Важливу роль відіграє цивілістика і у розвитку сучасного правознавства. Можна зробити висновок про те, що трудове право в процесі закономірного розвитку держави і права виокремилося в самостійну галузь, причиною чого являється ускладнення трудових правовідносин.

Цивільне право виконує роль центрального розвитку правознавства, що особливо проявляється в державах, юридичну систему яких можна зарахувати до романо-германської сімї правових систем. Зазначаючи виняткову роль цивільного права у цих державах, Рене Давид писав, що „...справжнім правом залишається приватне право...” (західні юристи часто ототожнюють цивільне і приватне право) і що „...формування юриста може бути забезпечене... тільки вивченням цивільного права.”

Певна річ наразі не можна ігнорувати стрімкого розвитку інших галузей права, зокрема й трудового, а також їхнього впливу на зміст і методи цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Даний факт робить цивільне і трудове право ще більш взаємопов’язаними.

З вищенаведеного слідує, що спільними в системах цивільного і трудового права являються апарат визначень та понять, юридичні конструкції і правознавчі теорії. Спільним для цих двох галузей також являється переважаюча роль диспозитивного методу регулювання суспільних відносин, адже основою обох галузей являються договірні відносини. Але відмінним є те, що трудові правовідносини виникають на основі одного договору – трудового, який може бути індивідуальним або колективним,  цивільні – на основі багатьох різнопланових правочинів та договорів (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, майновий найом, підряд, позика, доручення та ін.). До того ж трудові правовідносини виникають лише на основі двостороннього волевиявлення працівника та роботодавця, а основою цивільних правовідносин може бути і односторонній правочин (заповіт, дарування). Тому сфера дії цивільного права є значно ширшою і різноплановішою за сферу дії трудового права. Через трудові правовідносини реалізується конституційне право людини на працю (ст. 43 КУ), натомість через цивільно-правові відносини реалізується значно ширше коло прав людини.