Час відпочинку – своєрідний індикатор рівня розвитку суспільства. Значною мірою визначення, дотримання та забезпечення права на відпочинок виражає рівень соціальних гарантій в державі. Однак питання регламентації часу відпочинку в українському законодавстві є досить неоднозначним, зокрема в тій частині, що стосується святкових та неробочих днів. Існує думка, що їх кількість є надмірною і приносить завеликі збитки державному бюджету і доходам приватних осіб. Весело відсвяткувавши Великодні, першотравневі дні та Свято перемоги, приватні підприємці та керівники держави підраховують збитки від такої значної кількості святкових та неробочих днів. Напевно, вже всім набридло, але доведеться додати – ще й під час кризи (тут криза - міфічна істота, якась жахлива метафора з реальними епічними пакостями). Однозначно в виграші залишаються лише працівники бюджетної сфери, заробітна платня котрих не залежить від прибутків роботодавця. З’являється черговий привід згадати той факт, що Україна входить до чільної десятки держав, що дарують зайнятому населенню найбільшу кількість святкових та неробочих днів, і компанію їй складають такі мегарозвинені держави, як Бутан, Молдова, Бразилія, Індія, Росія. Щоправда, є в цій когорті і Південна Корея, однак корейські роботодавці компенсують надлишок неробочих днів короткими щорічними відпустками.

Комусь зручно сприймати велику кількість встановлених українським законодавством святкових днів, як своєрідний «відкуп» влади від незадоволених низьким рівнем життя громадян, комусь подібна політика держави видається важливою і потрібною соціальною гарантією. Якщо зацікавлені особи є з обох сторін, то правова регламентація приречена бути спірною. Поєднання інтересів держави з інтересами громадянина, інтересів роботодавця з інтересами працівника не може бути легкою справою. Між цими тісно взаємопов’язаними але по різному аргументованими елементами пролягає вузенький шлях компромісів. Навіть не шлях, а стежка, вузенька стежинка.

За роками виробленою інерцією повертаємо голову в сторону ситого Заходу і бачимо прагнення не до збільшення кількості неробочих днів, а до скорочення робочого дня. 35-годинний робочий день для працівників ряду європейських компаній – вже реальність. Звичайно, зазіхати на щось подібне нам зарано, однак «і чужого научайтесь…».